За першою партою сидять політики. Їм важко списати, адже на них всі дивляться: вчителі, однокласники, а ще й податкова. Вони – улюбленці завучів, завжди на виду. Сидять біля вікна і мрійливо спостерігають, як трудовик виносить зі школи нові парти. За ними — ті, хто ще не має влади, але вміє впливати на тих, хто попереду: це всілякі активісти, блогери та діячі культури.

Далі – діти з прізвищами на І до Л: вони мають свідому громадянську позицію — тікають з уроків, донатять на ЗСУ, волонтерять, воюють, ходять на мітинги і, до речі, не курять айкос. На задніх партах сидять «аполітичні» — ті, хто постійно прогулює або хворіє. Це готи, емо, альтушки, дрейнери... Мама, бачачи таких, зітхає, а тато каже: "Глисти суспільства".

Записуйте: я цікавлюсь політикою, якщо я... Працюю над законопроєктами, голосую за їхнє прийняття, організовую виконання. Мене цікавить політична наука, я маю свідому громадянську позицію, читаю філософів. Голосую на виборах, кидаю донати на збори, читаю новини, виходжу на мітинги і навіть обговорюю з мамою Арестовича.

Тепер і ти маленький політик! Можливо, раніше ти думав(-ла), що політика — це не твоє. У школі рідко пояснюють, чому важливо знати, що відбувається в країні і навколо неї. А іноді навіть відбивають бажання цікавитися, нав’язуючи якісь пропагандистські переконання. Але після повномасштабного вторгнення всі зрозуміли: тривога — не лише для вчителів. Цікавитися політикою стали всі, бо читати новини стало простіше, ніж кататися на скейті.

А іноді на перерві в коридорі можна побачити тих, хто каже, що їх політика не цікавить. Але, коли вони ковтають власну слину від новин, вони вже зацікавлені. Інформаційні бульбашки не настільки міцні, як здається. Навіть до тих, хто думає, що політика — це не їхнє, доносяться крихти реальності. Інколи це їжа, яка їм не подобається, і вони тікають у вчительський туалет, щоб позбутися її, забуваючи почистити зуби. А на виході вішають бейджик "аполітична особа", щоб сховатися.

Іронія в тому, що політика цікавиться ними більше за інших. Подібними людьми легко маніпулювати і направляти, куди треба. Аполітичні люди випадають з актуального контексту, і коли стикаються з яскравими заголовками чи гучними гаслами, вони лякаються або помиляються. Через те, що вони отримують менше інформації, їм важче розрізняти правду від брехні.

І навіть якщо у тебе є якась позиція щодо політики, це ще не означає, що вона правильна або об'єктивна. Всі можуть помилятися, але важливо мати відкритий розум і бути готовим змінювати погляди.